Спостерігаючи за хлоп'ятками-дівчатками у тонюсіньких курточках, без шаликів, без шапок, але з брудненькими, давно (ніколи?) не праними пов'язками на обличчях, згадую оце:

"Обкуталась баба, обтушкувалась,
Скрізь, де амбразури, позапиналась,
Лиш гола і біла її палюга́
Летить полином — баба ледве встига́
Чорнобилем бігти за тою здоровою
Тяжкою, як туча, старою коровою,
А що вже корова — та теж в целофані,
Як диво космічне суне в тумані,
Лиш роги пробились з накидки таки,
Сердиті й невкриті її гостряки,
І очі в накидці — якраз там, де очі,
І отвір, щоб пастись, старій поторочі.
А взута корова в старі кирзаки...
Ти смійсь чи ридай, а послухай-таки...

— Чого це Ви, бабо, корову узули?
— А що радіація, Ви, мабуть, не чули?!
— В синових чоботах взута корова —
Нехай же пасеться і буде здорова,
І бабі ще дасть до відра молока,
Така замашна і молочна така.
— Чого це Ви, бабо, уся в целофані?
— Хіба ж я газет не читаю, чи як?
Корову видою на світанні,
Взую, одягну й веду за рівчак..."


Іван Драч
"Чорнобильська Мадонна"

Це я до того, що усі оті пов'язки - це психотерапія, а не бар'єрний метод.

В житті кожної людини буває момент, коли вона нестримно поринає в мистецтво. Не важливо яке.

Кількість громадського транспорту має критичну масу. Зосереджений у великій кількості на невеликій площі транспорт, перетворюється на джерело роздратування. Як сміття, або лайно. Виникає бажання його прибрати.
Як жовте опале листя.
Яке перед прибиранням спалюють.
Корисне посилання http://en.wikipedia.org/wiki/Molotov_cocktail (англійська мова)